Укладання бруківки.
Ковані вироби.

Могутність України немислима без формування духовної незалежності суспільства. В нас, українців, є багатющий духовний і моральний потенціал, який зосереджено в українській традиційній культурі. Україна – одна з багатьох країн світу своєю народно-мистецькою культурою, що впродовж багатьох віків набула світового значення.

Із здобуттям Україною незалежності значно зріс інтерес до проблем вітчизняної історії, пробудження свідомості українства, виховання прихильності до народної традиції у повсякденному житті. Понад десять років тому Україна отримала від історії шанс, реалізувати який зможе тільки тоді, коли в процеси державотворення включиться нова генерація молоді, що готова взяти на себе відповідальність за гідне майбутнє Батьківщини. Саме тому виховання молоді, повернення її до власної культури, моралі є першорядними в утвердженні та розбудові української державності. Щоби по-справжньому пізнати свій рідний народ, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. І не тільки культуру створену талановитими архітекторами, художниками, музикантами, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася і плекалася в народному середовищі, передавалася від покоління до покоління, розвивалася і зберігала свої стійкі риси, які ставали традиційними. Ця традиційна культура тісно пов’язана з природними умовами, способом життя, діяльністю.

Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Декоративно-прикладне мистецтво – одне з найбільш розширених і доступних видів мистецтв. Цим глибші його знання, тим досконаліший і результат роботи і вільніше використання цих можливостей в різних технічних прийомах для вирішення художньо-композиційних задач.

Ковальство – одне з цінніших, найважливіших ремесел матеріальної культури. Має свою багатовікову історію. З часу своєї появи залізо служило для виготовлення інструментів, обробки дерева, каменю та інших матеріалів, а також для виробництва холодної зброї та прикрас.

Через відсутність достатньої кількості речових доказів для порівняльного аналізу і технічних можливостей металографічного аналізу серед істориків того часу домінуючим було твердження про норманське походження кованих виробі на Русі.

Більш систематичне обстеження металу ковальства знаходимо в таких працях вітчизнаних істориків – І. Крип’якевича, Я. Ісаєвича, етнографів
А. Бурзана, І. Франка. З цих джерел ми дізнаємось, що на Україні людина оволоділа металом близько п’яти тисяч років тому. Дослідження мідних виробі трипільських майстрів свідчать, що вони зроблені руками досвідчених ковалів.

Початок залізного віку на Україні, тобто винайдення і освоєння заліза співпадає з початком скіфської епохи (VІІ-VІст. до н.е.).

З часу своєї появи залізо служило для виготовлення інструментів, обробки дерева, каменю та інших матеріалів, а також для виробництва холодної зброї та прикрас, тому залізо (метал) можна віднести до матеріалів, які вироблялися для створення не тільки утилітарних, а й художніх творів. Як художній матеріал залізо поряд з деревом, каменем, глиною, та дорогоцінними металами відносяться до основних зображальних засобів людини. Його використовували як у чистому вигляді, так і в поєднання з іншими матеріалами.

Археологи нараховуються близько 150 видів предметів виконані ковалями. В період до ХІІІст. Нараховувалися до 16 спеціальностей майстрів по металу: замочники, колечники, дровники, ножівників, та інших, які діставали свої назви від назв предметів, що їх вони виготовляли.

Древньоруські ковалі володіли всіма прийомами вільного ковальства, зварювання, термічної обробки, чорної пайки міддю.

При тому технічному рівні все це вимагало від майстра високого професіоналізму, так як відрізнити сорт сталі можливо тільки по кольору і характеру іскор, або злому, а ступінь нагріву при куванні, гартуванні і зварюванні – по кольору (на око).

Коваль-ремісник, був не тільки виконавцем який володіє всім комплексом технічних і виробничих знань і навиків, але й творцем, винахідником конструкцій і форми виробів, включаючи і їх художньо-декоративні якості, які в древньо-руських виробах нерозривно злиті з функціональними і утилітарними особливостями виробів.

Треба відмітити, що вироби ковалів не тільки ті, які служили прикрасами костюма (перстні, пряжки, защіпки, браслети) або прикрасами кінської зброї, алей: оковки, петлі на малі та великі скрині, дверні замки, мечі, шести, бойові топірці, різноманітні побутові знаряддя, і інші металеві ковані вироби за своїми високими художніми якостями сучасники мистецтво знавцями відносяться до області декоративно-прикладного мистецтва і розглядаються як художній твір.

Незважаючи на те, що ковалі вузьких спеціальностей (ювеліри, замочники і т.д.) продовжували удосконалювати технікою кожний в своїй області. При виробництві ювелірних та декоративних виробів появлялись і отримали подальший розвиток накладні штампи. Замочники стали виготовляти окремі деталі замків холодним способом. Появилися спеціальні інструменти: напильники, тиски, зубила.

Розвивалась і техніка пайки (відмінна від чорної) і поступово замочники відділилися від ковалів, що поклало початок новій сфері промисловості, діставшій свою назву значно пізніше, слюсар – від німецького слова "shigen” – замок.

Основні прийоми вільного ковальства, відомі з глибокої давнини, збереглися до наших днів – це прості операції: витяжка, усадка, рубання, пробивка отворів, згинання, скручування, зварювання, насікання машонку.

Всі ці операції виконувалися ручником на наковальні, використовуючи її окремі частини, або з приміщенням допоміжних інструментів: зубила, пробійника і т.д.

При цьому кожне коваль знав особливості обробки різних сортів сталі, численні хитрощі і секрети; відомі іноді тільки йому самому.

Технологічне і художнє освоєння металів ознаменувало великий поступ в розвитку людської цивілізації. Недаремно історичні епохи називають - епоха міді, бронзи, заліза. Однак хронологічне і територіальне поширення цих металів було нерівномірним, залежно від природних умов і ступеня розвитку народів.

У І тис. до н. е. простори нинішньої України (степ і лісостеп) заселяли скіфські та сарматські племена. У художній обробці металу скіфські майстри досягли великої вправності. Відома своєрідна трактовка анімалістичної пластики (декоративні платівки, прикраси, навершя) - так званий звіриний стиль. Класичним зразком цього стилю є золота платівка, що рельєфно зображує оленя та хижих звірів знайдена в кургані Куль-Оба поблизу Керчі(ІV ст. до. н.е.).

Сармати для оздоблення зброї та побутових речей виготовляли різноманітні прикраси з міді, бронзи і заліза, часто вдаючись до поліхромної інкрустації кольоровим склом та коштовним камінням. Браслети, сережки та підвіски з дорогоцінних металів вони збагачували вставками з гранату, рубіну.

Блискучою мистецькою вартістю наділені золоті та срібні вироби, виготовлені в грецьких причорноморських колоніях. Сюди, насамперед, слід віднести всесвітньо відомі вази, оздоблені карбованими сюжетними сценаріями, золоту пектораль з Кам'яної Могили неподалік Нікополя і т. ін. Таким чином, твори металопластики, що походять з сучасної території України, виготовлені на зламі епох, засвідчують про зменшення відставання скіфських, сарматських та інших металообробників в опануванні технічних та художніх засобів виразності порівняно із майстрами-спадкоємцями давніх цивілізацій.

Однак різниця у художніх рівнях металообробки ще зберігалася майже до кінця І тис. Це легко виявити, порівнюючи художню обробку металу стародавніх слов’ян з ювелірним мистецтвом.

Художнє металообробництво досягло високого розвитку в епоху Київської Русі. За соціальним станом металообробники Київської Русі були професійними міськими ремісниками або княжими людьми, що жили при дворі. Вивчення ювелірної справи потребувало не лише багато часу для опанування, а й відповідного обладнання та матеріалів. У ті часи, коли кожний шматок металу був на рахунку, металообробники, а тим більше ювеліри, входили до ремісничої еліти.

Поряд з місцевими майстрами працювали й іноземці.

Орієнтуючись на унікальні металеві вироби Сходу давньоруські майстри разом з технічними прийомами виконання засвоювали форми, композиційні схеми й окремі елементи декору, що цілком природно для середньовіччя.

Широкі браслети зі срібних платівок виконані гравіюванням і ченню, на них зображені цікаві магічні сцени - гусляр, танок дівчини з воїном, орнаментальні мотиви.

Унікальним твором XII ст. є срібна з позолотою чаша (Чернігів),виготовлена дифуванням, оздоблена карбуванням, гравіюванням і ченню. Її багате орнаментування містить у медальйонах батальні та побутові сцени оточені рослинними візерунками. А плетиво восьмикутних зірок заповнене фігурками фантастичних звірів.

Давньоруські майстри використовували техніки литва з бронзи у кам'яних, глиняних формах або за восковою моделлю. Цими способами виготовляли великі предмети (дзвони, світильники-хороси, посудини-водолії), менші речі (фігурні позолочені булави), чимало дрібних виробів: змійовики, хрестики, образки, енколпіони, ґудзики, персні і т.д.

Українське художнє металообробництво XIV-XV ст. з іншими видами народної творчості традиції розвитку. Однак, якщо ткацтво, народна кераміка тощо через наявність легкодоступної сировини існували і розвивалися порівняно рівномірно, то ковальство переживало в ньому плані певні труднощі.

В 50-60-х роках ковальське ремесло вважалося одним і тих видів народного мистецтва, яке в результаті науково-технічної революції, спрямованої на повну механізацію трудових процесів, повинно було зникнути.

Помітне зацікавлення художнім ковальством на Україні постерігається лише наприкінці 70-х років.

При виконанні монументальних розмірів решіток у фойє Київської філармонії художник, майстерно проковуючи кожний листочок, вдало співставляючи їх за масою, конфігурацією і напрямком, добивається динамічного звучання загальної композиції. Вертикальні площини решітки завершують букети квітів. Завдяки вдало застосованому вазоновому мотиву, характерному для українського народного мистецтва, досягнуто органічного поєднання композиційного вирішення решіток з ракоподібною формою прийомів.

Поряд із традиційними способами ковальської обробки заліза, автор сміливо і в той же час дуже тактовно застосовує нові технічні засоби – автогенне різання, електрозварювання. Сліди від електродуги на поверхні металу і шви автогенного різання активно включає в пластичне вирішення творів, досягаючи нового звучання традиційного матеріалу.

Значним центром розвитку художнього ковальства на Україні став Львів, місто багатовікових традицій цього ремесла, що знаходять своє сучасне втілення в роботах таких художників, як О.П. Лучинський,
С.І. Морозко, В.М. Качмар і інші.

Важливим напрямом у розвитку традицій художнього ковальства на Україні є комплексні роботи по реставрації архітектурних споруд минулих віків, які проводяться науково-реставраційними виробничими майстернями Києва і Львова за проектами, розробленими інститутом "Укрпроектреставрація”. Завдання, яке стоїть перед ковалями-реставраторами, вимагає точного відтворення аналогічних зразків того чи іншого стилю. Для цього необхідне детальне вивчення секретів старих майстрів, що дає можливість тонкого проникнення в їх мистецтво.

Прикладом застосування технологічних прийомів середньовічних майстрів є решітки на оглядових отворах-бійницях міського арсеналу у Львові, виконані у вигляді ромбовидної сітки з прутів квадратного січення, з’єднаних способом просилювання.

Двері історичного музею у Львові увінчані декоративною решіткою, виготовленою з прутів круглого січення із застосуванням плавно гнутих спіралей, з’єднаних між собою кільцями-хомутами і шишками, що було притаманне для ренесансного художнього ковальства.

В цих роботах відчутне творче переосмислення особливостей історичних стилів в поєднанні з утилітарною і естетичною функцією реставрованих споруд і цілих ансамблів на рівні вимог їх сучасної експлуатації.

В історії декоративно-прикладного мистецтва і зодчества є чимало прикладів практичного виконання ковалями художніх задумів архітекторів чи художників. Однак це явище здебільшого носило характер пасивного перенесення проекту, оскільки виконавці не могли до кінця перейнятися ідеєю твору, а проектанти, в свою чергу, були далекі від тонкого відчуття металу, його пластичних можливостей. Співпраця сучасного художника і коваля носить новий характер: автор проекту, сам орудуючи ковальським інструментом, на практиці втілює свій задум. А майстер-коваль при цьому вносить свіжий елемент в застосування доцільних прийомів чи засобів збагачення пластичної виразності. Саме завдяки такій практиці проходить живий процес засвоєння і безперервного розвитку народного ковальства як джерела розвитку професійного мистецтва. Тільки там. Де є місце для творчого використання багатовікових народних традицій народного мистецтва, в поєднанні з високим професіоналізмом, створюються високохудожні зразки національного мистецтва, забезпечуються духовні потреби народу.

Сучасними майстрами широко використовуються декоративні можливості просічного заліза, що здавна відоме в народному ковальстві. Воно служить для оздоблення предметів побуту: коминів, підвіконників, дахів, водовідвідних труб, воріт і присадибних огорож.

Прості у виготовленні, доступні для виконання, необхідні в господарстві вироби з просічної бляхи є одним із сучасних народних художніх промислів, який переживає своє відродження. Збереження його традицій особливо помітно в тих центрах і місцевостях, де ще живуть і працюють майстри, переважно похилого віку, які можуть передати свої знання молодому поколінню.

Як бачимо, на Україні, багатій не тільки давніми традиціями в галузі художнього кування, а й виразними його локальними особливостями, є реальна можливість не тільки відродити цей важливий вид народної декоративної пластики, а й розвинути її кращі надбання.